Лев КУДРЯВЦЕВ

8 червня виповнилося б 90 років від дня народження нашого легендарного співвітчизника — маршала авіації, тричі Героя Радянського Союзу Івана Кожедуба

За показниками коефіцієнта бойової активності Іван Кожедуб занесений в Книгу рекордів Гіннесса. Його коефіцієнт рівний 0,517, що означає кількість збитих літаків по відношенню до кількості повітряних боїв. Такого високого показника немає у жодного льотчика в світі. Кращі пілоти-винищувачі Британії, США, Канади, Франції, Австралії та інших країн–союзників не змогли навіть наблизитися до показника українського аса — 62 особисто збитих літаки супротивника, причому за неповні три роки участі у бойових діях.

Легендарний льотчик Іван Кожедуб народився 8 червня 1920 року в селі Ображієвка Шосткінського району на Сумщині. Його рідне село лежало за десять кілометрів від мальовничої Десни. Іван був наймолодшим, п’ятим у родині: поки старші брати наймитували у куркулів, Іван ходив у нічне — пас коней, допомагав батькам господарювати. Вчився у місцевій школі, що була побудована на кошти земляка — видатного педагога Костянтина Ушинського. Потім продовжив навчання у Шосткінській семирічній робочій школі, водночас працюючи бібліотекарем. Втім бажання опанувати чоловічу професію привело Івана до Шосткінського хіміко-технологічного технікуму. Саме тут і з’явилася мрія — стати льотчиком і підкорити небо.

В країні у ті часи дуже популярним було гасло «Молодь — на літак!»: юнаки та дівчата захоплювалися авіацією. Навчаючись у технікумі, Іван займався в аероклубі. У лютому 1940 року хлопця призвали до лав Червоної Армії. Він наполіг на зарахуванні його до Чугуївської військової авіаційної школи льотчиків, де успішно освоїв літаки У-2 і И-16 та сам почав готувати майбутніх пілотів. Як одного з кращих курсантів його призначили льотчиком-інструктором.

З початком Великої Вітчизняної війни разом з персоналом школи Івана Кожедуба евакуювали в Середню Азію. В листопаді 1942-го він одержує направлення на Степовий фронт у 240-й винищувальний авіаційний полк (ВАП), а у березні 1943-го в складі дивізії — на Воронезький фронт.

Свій перший виліт Іван зробив 26-го березня, але невдало: його Ла-5 зазнав ушкодження в бою, а під час повернення був обстріляний ще і своєю зенітною артилерією. З великими труднощами пілот довів винищувач до аеродрому. Бойовий рахунок молодший лейтенант Кожедуб відкрив 6-го липня на Курській дузі, збивши бомбардувальник Ю-87. Наступного дня знищив другий, а 9-го липня збив відразу два винищувачі МЕ-109.

У боях за Дніпро льотчики полку, в якому воював Іван Кожедуб, зустрілися з асами Герінга з ескадри «Мельдерс» і виграли двобій. Збільшив свій рахунок і Кожедуб. Лише за 10 днів повітряних боїв він особисто збив 11 ворожих літаків.

Звання Героя Радянського Союзу командирові ескадрильї 240-го ВАП старшому лейтенанту Кожедубу було присвоєно 4 лютого 1944 року за 146 бойових вильотів і 20 збитих літаків супротивника.

У травні 1944 року легендарний ас одержав новий Ла-5ФН — подарунок колгоспника В. Конєва, який вніс свої гроші до фонду Червоної Армії й попросив побудувати літак на честь свого племінника, підполковника Конєва, що загинув на фронті. Прохання патріота було виконано й машину передали Кожедубу. Це був відмінний винищувач полегшеного типу. На цій машині Кожедуб збив 8 літаків супротивника, серед яких було й кілька машин, пілотованих відомими німецькими асами, та довів рахунок своїх перемог до 45.

В липні 1944 року Іван Кожедуб був призначений заступником командира 176-го ВАП. Цей полк у серпні 1944-го переозброїли новітніми винищувачами Ла-7. Уже в Польщі, на лівому крилі 1-го Білоруського фронту Кожедуб веде бої способом «вільного полювання». У цьому районі на літаку з бортовим номером «27» він одержав 17 перемог, довівши число бойових вильотів до 256, а збитих літаків супротивника — до 48. 19 серпня 1944 року його нагороджено другою медаллю «Золотая Звезда».

Наприкінці вересня 1944 року за наказом командуючого авіацією маршала Олександра Новикова в Прибалтику для боротьби з винищувачами-«мисливцями» супротивника була направлена група льотчиків під командуванням Івана Кожедуба. Їй належало діяти проти асів майора Хельмута Вільха, за яким значилося, якщо вірити німецькій пропаганді, 130 перемог. Так зійшлися один проти одного радянська й німецька школи винищувачів-«мисливців». Протягом усього лише декількох днів боїв наші льотчики збили 12 літаків супротивника, втративши два своїх. Потерпівши нищівну поразку, німецькі «мисливці» були змушені припинити активні польоти на цій ділянці фронту.

Взимку 1945 року полк продовжував вести повітряні бої. 12-го лютого шістка «лавочкіних» провела важкий бій з 30-ма ворожими винищувачами. У цьому двобої льотчики домоглися нової перемоги — збили 8 ФВ-190, три з них — на рахунку Кожедуба. Одного разу у повітряному бою над територією, зайнятою супротивником, літак Івана Микитовича було підбито. Коли двигун затих, льотчик, щоб не здаватися в полон, вибрав на землі ціль і почав на неї пікірувати. І раптом, коли до землі залишилося зовсім небагато, двигун знову запрацював. Кожедуб встиг вивести літак з піке й благополучно повернувся на свій аеродром.

За час війни Іван Кожедуб зробив 330 бойових вильотів, провів 120 повітряних боїв і особисто збив 62 літаки супротивника. За високу військову майстерність, особисту мужність і відвагу 18 серпня 1945 року йому втретє було присвоєне звання Героя Радянського Союзу.

...У кожного льотчика-аса свій, властивий тільки йому одному, почерк у небі. Був він і у Івана Кожедуба — людини, в характері якої гармонійно поєднувалися мужність й виняткова холоднокровність. Він умів швидко зважити обстановку та миттєво знайти у складній ситуації єдино вірне рішення. Машиною володів віртуозно, адже у 120-ти повітряних боях його літак жодного разу не був збитий!

Іван Кожедуб рідко повертався з бойового завдання без перемоги. Але, будучи обдарованою, талановитою людиною, у той же час був дуже скромним. Він ніколи не враховував збитий літак супротивника, якщо сам не бачив, як той упав на землю. Навіть не доповідав. Як і багато інших льотчиків, Кожедуб не заносив на свій рахунок машини, збиті разом з пілотами-новачками. Тому реальна кількість знищених ним літаків супротивника значно більша, ніж їх значиться офіційно.

«У бою перемагає той, — писав Кожедуб після війни, — хто відмінно володіє літаком і зброєю, першим нападає на супротивника, застосовує потрібний маневр і оволодіває ініціативою. Чим краще бойовий льотчик освоїв техніку пілотування й озброєння, тим менше його увага відволікається на керування літаком. Такий льотчик може цілком зосередитись на пошуку найбільш доцільних прийомів і способів атаки, може точно вибрати слушну мить для відкриття вогню».

У Івана Кожедуба було особливе відношення до своїх літаків. Перед вильотом він салютував машині, а після кожного польоту поплескував її і говорив з нею, наче із другом. З повагою й подякою згадував механіка свого літака Віктора Іванова. На підготовлених ним бойових машинах Кожедуб знищив 45 гітлерівських літаків.

17 квітня 1945 року над столицею Німеччини Кожедуб одержав останню перемогу у повітряних боях — збив два ворожих літаки ФВ-190.

...У короткі години відпочинку льотчики дивилися кінофільми, займалися спортом, брали участь у художній самодіяльності. Молодість брала своє. Як і в повітрі, Іван Кожедуб був головним заводієм і на землі. Він нікому не уступав першості в жонглюванні двопудовою гирею, майстерно й красиво виконував український гопак...

Після закінчення війни Іван Кожедуб продовжував службу у Військово-Повітряних Силах. В результаті вторгнення американських військ у Корею в 1950 році почалася жорстока, кровопролитна війна, в якій загинули біля двох мільйонів мирних жителів. У ній довелося брати участь і Радянській Армії. За вказівкою Сталіна, прославлений радянський ас був направлений до особливого корпусу, у якому він став командувати 324-ю авіадивізією. Однак йому брати участь у боях заборонили. Іван Микитович здійснював керівництво, готував до боїв своїх льотчиків, що мали досвід повітряних битв і успішно володіли реактивними МІГ-15.

Радянські льотчики були переодягнені у форму китайських добровольців, щоб уникнути політичних ускладнень зі США. Поява в небі цих літаків була для американців повною несподіванкою. Літати стало небезпечно, адже наші пілоти в повітряних боях збили 239 літаків супротивника. Американці вирішили провчити радянських асів, направивши проти них 19 літаючих фортець Б-29 у супроводі 182 винищувачів типу Ф-286 «Сейбр». Але цей план зазнав фіаско. Льотчики Кожедуба збили 9 літаків Б-29 і 27 винищувачів. Після такого розгрому президент США Гаррі Трумен оголосив у країні триденний траур.

Про своє особисте життя Іван Микитович розповідати не любив. Його дружина Вероніка, з якою познайомився після війни, стала йому вірною супутницею життя. У них народилися син і дочка. Після переведення до м. Калуги Івану Кожедубу довелося займатися розширенням місцевого аеродрому, розміщенням й облаштуванням родин льотчиків. Але він ніколи не претендував на кращі квартирні умови для себе й своєї сім’ї — жив з іншими родинами на старій дачі.

Україну Іван Микитович не забував, навідуючи рідні місця. Кілька днів працював у колгоспі, милувався берегами Десни. Із гіркотою згадував своїх братів: під Сталінградом загинув Яків, а під Майданеком — замучений гітлерівцями Григорій. Не довелося тоді побачитися й з Олександром, що перебував на військовій службі на Уралі. Проте навідався до Чугуївського авіаучилища, звідки розпочався його шлях льотчика-винищувача. Побував у Києві на могилах генерала армії Миколи Ватутіна і військового льотчика, штабс-капітана Петра Нестерова, основоположника школи вищого пілотажу. Однак треба було повертатися до Москви — починалися заняття в академії.

Там Кожедуб продовжував літати, освоювати нові типи літаків.

1949 року Іван Микитович закінчив Військово-Повітряну академію, а в 1956 р. — Військову академію Генерального штабу. В 1964–1971 рр. був першим заступником командувача ВПС Московського військового округу. З 1971 року служив у центральному апараті ВПС, з 1978 року — у групі генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР. В 1985 році Івану Кожедубу присвоєне вище військове звання «маршал авіації». Він був членом Президії ЦК ДТСААФ, обирався депутатом Верховної Ради СРСР 2-5 скликань, народним депутатом СРСР. Став почесним громадянином міст Бєльци, Чугуїв, Калуга, Куп’янськ, Суми. Автор книг «Служу Родине», «Верность Отечеству». Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Олександра Невського, Вітчизняної війни 1-го ступеня, «Червоної Зірки», «За службу Родине в ВС СССР 3-го ступеня, багатьма медалями, а також іноземними нагородами.

Останні роки важко хворів: не пройшли безслідно небезпечні, напружені бої на фронтах війни, військові стреси, нелегка служба й робота в мирний час. Він помер у себе на дачі від серцевого нападу 8 серпня 1991 року, не доживши двох тижнів до розвалу великої держави, частиною слави якої був він сам. Поховали відомого льотчика з військовими почестями на Новодєвічьєму кладовищі в Москві.

У рідному селі Ображієвка, у містах Шостці, Сумах, Києві і Москві йому встановлені пам’ятники й меморіальні дошки. А в музеях села Ображієвка і у підмосковному Моніно — багато експонатів, присвячених військовим подвигам Івана Микитовича Кожедуба.

Усе життя легендарного аса було пов’язане з небом, жити без якого він просто не міг.